Притча про поживу і двох мишенят
Українська народна казка з Полтавщини, де розповідається про те, що не слід заздрити іншим, якщо не знаєш, як їм те дається. Притча про поживу і двох мишенят «Жили собі дві миші, польова і домашня. Раз домашня прийшла на полуденок до польової. А та каже: — Йдімо на ниву, позбираємо зерно, що висипалося на землю. Не сподобався гості такий полуденок: визбируй по зернині серед хопти і їж навпіл із землею. Каже вона польовій миші: — А в мене дома то сир, то солонина, а до всього — хліб. Ходи до мене в гості. Прийшла польова до домашньої миші в гості. Показала господиня свою поживу — слина тече. Почали їсти. Та вкусили раз чи двічі сиру, а двері сипанцю: рип. — Тікаймо! — пискнула домашня миша і побігла в нору. Польова за нею. Як у сипанцю все стихло, вернулися миші полуденкувати. Але сиру вже не було. Взялися до солонини. Та вкусили раз чи двічі, чують: — Няв! Няв! — Тікаймо! — пискнула домашня миша. — То кіт. У норі польова миша каже домашній: — Не заздрю я твоєму життю. Не треба заздрити...