Висловлювання, цитати, афоризми Еміля Дюркгейма
Еміль Дюркгайм (Дюркгейм): Народився 15 квітня 1858 року в Епіналі, Франція. Французький громадознавець і народознавець. Один із засновників громадознавства як науки. Помер 15 листопада 1917 року в Парижі, Франція.
Висловлювання, цитати, афоризми Еміля Дюркгайма
«Все життя почуття складається лише із забобонів.»
«Єдина сила, здатна стримувати осібницьке себелюбство, — це сила спільноти.»
«Купа явищ, що залишилися нерозв'язаними, стають передметами уявлень.»
«Ніде не відчуваєш такої потреби видіти співвітчизників, як на чужині.»
«Загальний висновок книги, який стоїть перед читачем, полягає в тому, що вірування є чимось надзвичайно суспільним.»
«Насправді серед тих слів, які ми зазвичай використовуємо, майже немає слів, значення яких більшою чи меншою мірою не виходить за межі нашого особистого досвіду.»
«В основі всіх наших суджень лежить визначена кількість істотних замислів, які домінують у всьому нашому розумовому житті; це те, що мудролюби, починаючи з Аристотеля, називали видами розуміння: замисли часу, простору, верстви, числа, причини, першооснови, особистості тощо.»
«Визначальний привілей людини полягає в тому, що зв'язки, які вона приймає, є не тілесними, а моральними; тобто суспільними. Нею орудує не жорстоко нав’язане їй речове оточення, а вище від її власного сумління, вищість якого вона відчуває. Оскільки більша, краща частина її існування виходить за межі тіла, вона уникає ярма тіла, але підкоряється ярму суспільства.»
«Це суспільство, яке утворює нас за своїм образом, наповнює нас релігійними, політичними та моральними переконаннями, які контролюють наші дії.»
«Переслідування заміру, який за визначенням є недосяжним, означає приректи себе на стан постійного нещастя.»
«Не кожне самогубство можна вважати божевільним без насилля над мовою.»
«Уявіть собі суспільство святих, довершену обитель взірцевих особистостей. Злочини, так звані, будуть невідомі; але провини, які здаються легкими для незнавця, створять там такий самий галас, що звичайний образ викликає у звичайній свідомості. Отже, якщо це суспільство має право судити і карати, воно визначить ці дії злочинними і розглядатиме їх як такі.»
«Отже, коли громадознавець береться за дослідження певного порядку суспільних фактів, він повинен жадати розглянути їх з точки зору, незалежної від їхніх особистих проявів.»
«Уявлення про право, мораль, сім'ю, державу і саме суспільство людина мала ще до появи суспільних наук, оскільки ці замисли були необхідною умовою її життя.»
«Якщо я не підкоряюся умовностям суспільства, якщо я в своєму одязі не відповідаю звичаям, які дотримуються в моїй країні та в моїй верстві, насмішки, які я викликаю, суспільне відокремлення, в якому я перебуваю, породжують, хоча й у м'якшій формі, ті ж наслідки, що й покарання в суворому значенні слова.»
«Методологічні правила — це для науки те, що норми права і звичаї для поведінки.»
«Кожне суспільство є суспільством моральним. У деяких відношеннях цей норов є геть виразнішим у впоряджених суспільствах. Оскільки особа недостатня сама по собі, вона отримує все необхідне від суспільства, оскільки для суспільства вона робить.»
«Одностайність, яка походить від уподібнень, досягає свого краю, коли спільна свідомість повністю огортає все наше сумління і в усьому збігається з нею.»
«Дійсність здається нецінною в порівнянні з мріями гарячкової уяви; тому від дійсності відмовляються.»
«Одностайність може рости тільки зворотно відносно особистості.»
«Всім відомо, що нам подобаються ті, хто схожий на нас, хто мислить і відчуває так само, як ми. Але не менш вірно і зворотне. Дуже часто буває так, що ми ставимося ласкаво до тих, хто на нас не схожий, саме через цю несхожість.»
«Поділ роботи виник не нещодавно, але тільки наприкінці XVIII сторіччя суспільне усвідомлення цієї засади було прийнято, хоча до цього йому виявлялося мимовільне підпорядкування.»
«Коли звичаїв достатньо, закони непотрібні. Коли звичаїв недостатньо, закони безсилі.»
«Кант постулює Бога, оскільки без цієї гіпотези мораль нерозумна. Ми постулюємо суспільство, особливо відмінне від осіб, оскільки інакше мораль не має заміру, а обов’язок — не має коренів.»
«Бо якщо суспільству не вистачає єдності, яка випливає з того факту, що відносини між його частинами точно впорядковані, цієї єдності, яка є вислідом злагодженої артикуляції його різноманітних дій, що забезпечується дієвою дисципліною, і якщо, крім того, суспільству не вистачає єдності, заснованої на зобов’язанні, волі людей до спільного заміру, то це не більше, ніж купа піску, для розкидання якої достатньо найменшого поштовху чи подиху.»
«Єдина сила, здатна стримувати осібницьке себелюбство, — це сила спільноти.»
«Купа явищ, що залишилися нерозв'язаними, стають передметами уявлень.»
«Ніде не відчуваєш такої потреби видіти співвітчизників, як на чужині.»
«Загальний висновок книги, який стоїть перед читачем, полягає в тому, що вірування є чимось надзвичайно суспільним.»
«Насправді серед тих слів, які ми зазвичай використовуємо, майже немає слів, значення яких більшою чи меншою мірою не виходить за межі нашого особистого досвіду.»
«В основі всіх наших суджень лежить визначена кількість істотних замислів, які домінують у всьому нашому розумовому житті; це те, що мудролюби, починаючи з Аристотеля, називали видами розуміння: замисли часу, простору, верстви, числа, причини, першооснови, особистості тощо.»
«Визначальний привілей людини полягає в тому, що зв'язки, які вона приймає, є не тілесними, а моральними; тобто суспільними. Нею орудує не жорстоко нав’язане їй речове оточення, а вище від її власного сумління, вищість якого вона відчуває. Оскільки більша, краща частина її існування виходить за межі тіла, вона уникає ярма тіла, але підкоряється ярму суспільства.»
«Це суспільство, яке утворює нас за своїм образом, наповнює нас релігійними, політичними та моральними переконаннями, які контролюють наші дії.»
«Переслідування заміру, який за визначенням є недосяжним, означає приректи себе на стан постійного нещастя.»
«Не кожне самогубство можна вважати божевільним без насилля над мовою.»
«Уявіть собі суспільство святих, довершену обитель взірцевих особистостей. Злочини, так звані, будуть невідомі; але провини, які здаються легкими для незнавця, створять там такий самий галас, що звичайний образ викликає у звичайній свідомості. Отже, якщо це суспільство має право судити і карати, воно визначить ці дії злочинними і розглядатиме їх як такі.»
«Отже, коли громадознавець береться за дослідження певного порядку суспільних фактів, він повинен жадати розглянути їх з точки зору, незалежної від їхніх особистих проявів.»
«Уявлення про право, мораль, сім'ю, державу і саме суспільство людина мала ще до появи суспільних наук, оскільки ці замисли були необхідною умовою її життя.»
«Якщо я не підкоряюся умовностям суспільства, якщо я в своєму одязі не відповідаю звичаям, які дотримуються в моїй країні та в моїй верстві, насмішки, які я викликаю, суспільне відокремлення, в якому я перебуваю, породжують, хоча й у м'якшій формі, ті ж наслідки, що й покарання в суворому значенні слова.»
«Методологічні правила — це для науки те, що норми права і звичаї для поведінки.»
«Кожне суспільство є суспільством моральним. У деяких відношеннях цей норов є геть виразнішим у впоряджених суспільствах. Оскільки особа недостатня сама по собі, вона отримує все необхідне від суспільства, оскільки для суспільства вона робить.»
«Одностайність, яка походить від уподібнень, досягає свого краю, коли спільна свідомість повністю огортає все наше сумління і в усьому збігається з нею.»
«Дійсність здається нецінною в порівнянні з мріями гарячкової уяви; тому від дійсності відмовляються.»
«Одностайність може рости тільки зворотно відносно особистості.»
«Всім відомо, що нам подобаються ті, хто схожий на нас, хто мислить і відчуває так само, як ми. Але не менш вірно і зворотне. Дуже часто буває так, що ми ставимося ласкаво до тих, хто на нас не схожий, саме через цю несхожість.»
«Поділ роботи виник не нещодавно, але тільки наприкінці XVIII сторіччя суспільне усвідомлення цієї засади було прийнято, хоча до цього йому виявлялося мимовільне підпорядкування.»
«Коли звичаїв достатньо, закони непотрібні. Коли звичаїв недостатньо, закони безсилі.»
«Кант постулює Бога, оскільки без цієї гіпотези мораль нерозумна. Ми постулюємо суспільство, особливо відмінне від осіб, оскільки інакше мораль не має заміру, а обов’язок — не має коренів.»
«Бо якщо суспільству не вистачає єдності, яка випливає з того факту, що відносини між його частинами точно впорядковані, цієї єдності, яка є вислідом злагодженої артикуляції його різноманітних дій, що забезпечується дієвою дисципліною, і якщо, крім того, суспільству не вистачає єдності, заснованої на зобов’язанні, волі людей до спільного заміру, то це не більше, ніж купа піску, для розкидання якої достатньо найменшого поштовху чи подиху.»
