Висловлювання, цитати, афоризми Алена Фурньє
Ален Фурньє (справжнє ім'я Анрі Фурньє): Народився 3 жовтня 1886 року в Ла-Шапель-д'Анжійоні, Франція. Французький письменник. Помер 22 вересня 1914 року в Лез-Епаржі або Сен-Ремі-ла-Калонні, Франція.
Висловлювання, цитати, афоризми Анрі Фурньє
«Можливо, коли ми помремо, можливо, лише смерть дасть нам ключ до продовження і кінця цієї невдалої пригоди.»
«Але людина, яка одного разу вскочила до раю, як вона могла потім звикнути до життя всіх інших?»
«Коли приходить найсильніша людська пристрасть, кохання, нам пропонується те саме жіноче тіло, змішане з нашим таємничим дитинством і християнським минулим.»
«Це тіло, яке так м’яко з’явилося знову, не роздягаючи його, ми дізнаємося його краще; протягом століть в підсонні наших країн воно було одягнене; з дитинства ми знаємо цей одяг для нього.»
«Ця жахлива мисль проходить у мене в голові: що я зрікся раю і нетерпляче рубаю ворота пекла.»
««Жіноче тіло» — це не цей язичницький ідол, це оголене тіло розпутниці, яке Іпполит Тен і П’єр Луї викопали з грецьких століть... Жінка — це перш за все, мати у дитинстві, мама — це сукня, спідниця, в складках яких ми глядали притулку дитиною, щоб знайти теплий куточок, де б заснути.»
«Є люди, що вмирають, інші, які бояться крайнього реченця й хочуть, щоб завтра ніколи не наставало, а ще інші, для яких завтрашній день буде каяттям. Деякі виснажені, і ця ніч ніколи не буде достатньо довгою, щоб дати їм усе, що їм потрібно. І я, що пропустив свій день, з яким правом смію закликати завтра?»
«Хто скаже, які незрозумілі сили тоді діяли в серці, яке ніколи не було приборкане? Я ставив собі це питання знову і знову, перш ніж дізнався відповідь, — а потім було надто пізно. Якесь таємне каяття? Якесь незрозуміле горе? Боїтеся увидіти, як це незрівнянне щастя вислизає з його рук? І в такому разі якась жахлива спокуса одразу й безповоротно розтрощити цей рідкісний клад, який він здобув...»
«Але людина, яка одного разу вскочила до раю, як вона могла потім звикнути до життя всіх інших?»
«Коли приходить найсильніша людська пристрасть, кохання, нам пропонується те саме жіноче тіло, змішане з нашим таємничим дитинством і християнським минулим.»
«Це тіло, яке так м’яко з’явилося знову, не роздягаючи його, ми дізнаємося його краще; протягом століть в підсонні наших країн воно було одягнене; з дитинства ми знаємо цей одяг для нього.»
«Ця жахлива мисль проходить у мене в голові: що я зрікся раю і нетерпляче рубаю ворота пекла.»
««Жіноче тіло» — це не цей язичницький ідол, це оголене тіло розпутниці, яке Іпполит Тен і П’єр Луї викопали з грецьких століть... Жінка — це перш за все, мати у дитинстві, мама — це сукня, спідниця, в складках яких ми глядали притулку дитиною, щоб знайти теплий куточок, де б заснути.»
«Є люди, що вмирають, інші, які бояться крайнього реченця й хочуть, щоб завтра ніколи не наставало, а ще інші, для яких завтрашній день буде каяттям. Деякі виснажені, і ця ніч ніколи не буде достатньо довгою, щоб дати їм усе, що їм потрібно. І я, що пропустив свій день, з яким правом смію закликати завтра?»
«Хто скаже, які незрозумілі сили тоді діяли в серці, яке ніколи не було приборкане? Я ставив собі це питання знову і знову, перш ніж дізнався відповідь, — а потім було надто пізно. Якесь таємне каяття? Якесь незрозуміле горе? Боїтеся увидіти, як це незрівнянне щастя вислизає з його рук? І в такому разі якась жахлива спокуса одразу й безповоротно розтрощити цей рідкісний клад, який він здобув...»
