Висловлювання, цитати, афоризми Павла Скоропадського
Скоропадський Павло Петрович: Народився 15 травня 1873 року у Вісбадені, Німеччина. Гетьман України, український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Походив із козацько-старшинського роду Скоропадських. Учасник московсько-японської та Першої світової війни на боці Московської імперії. Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Помер 26 квітня 1945 року в Меттені, Баварія, Німеччина.
Висловлювання, цитати, афоризми Павла Скоропадського
«Я так вірю в правду свого діла і що воно не загине.»
«Не для власної користі беру на себе тягар тимчасової влади.»
«Україна розумілась як славетне рідне минуле, але геть не пов’язувалась із теперішнім часом... Вся моя родина була глибоко віддана московським царям, але в усьому підчеркувалось якось, що ми не великороси, а малоросіяни, як тоді казали, шляхетського походження. Одним словом, політики не було, але все українське було нам дорогим, і за нього тримались.»
«... помисліть про відновлення давніх... Батьківщини порядків і добробуту.»
«Хочу стати українцем.»
«Московці кажуть: «Ніякої України не буде», а я кажу: «Хоч би там що, а Україна в тому чи іншому вигляді буде. Не всилуєш річку йти навспак, так само із народом: його не всилуєш відмовитися від своїх взірців».»
«Тільки освіта допоможе народові використати ті багатства, які сховані в нас самих, так і всій Українській Державі, і що тільки вона допоможе народу вийти на кращу, спокійну і рівну путь життя.»
«В незалежній державі має бути своя церква, автокефалія — народна необхідність.»
«Жахлива ознака українців — нетерпимість і бажання домогтися всього одразу; щодо цього мене не здивує, якщо вони зазнають цілковитого провалу. Хто хоче все й одразу, той вкінці нічого не дістає. Мені постійно доводилося говорити їм про це, але для них це неприйнятно.»
«Якщо ви, панове, коли-небудь будете в тих умовах, в яких був я, то, бажаючи вам добра, раджу: бережіть розумних, освічених, здатних до роботи людей, у нас їх можна по пальцях перелічити. Не присікуйтеся до дрібниць. Не колупайтеся в минулому ваших підлеглих, якщо в цю хвилину вони цінні своєю роботою. За цей навід ви мені потім подякуєте.»
«... Україна ж не може жити, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широке самоврядування, останнє повинно залежати від бажання самих кримців. Але нам потрібно бути цілком убезпеченими від ворожих дій з боку Криму. У змісті ж господарському Крим, фактично, не може існувати без нас.»
«Безмежно прив’язаний до нашого православ’я, але не можу без щирого жалю дивитися, на що перетворилася наша Церква через ганебну політику, яку вела відносно неї стара урядова Московщина. Віру задушено, убито все живе, святе в нашій релігії, загублено, а залишився якийсь мертовний, холодний обрядовий бік... Потрібно, аби вище духовенство призначалося з місцевих людей, треба воскресити православ’я, розпалити серця наші любов’ю до віри, як було у нас у давнину, а це тільки й можливо, коли люди, що стоять на чолі, самі житимуть інтересами народу і близько до нього стоятимуть. Серед теперішніх ієрархів багато дуже почесних людей. Але яким чином людина, що народилася і все життя пробула, скажімо, у Калузькій губернії, може сприйняти середовище та особливості населення Подільської губернії? Духовну відмінність поміж калузьким жителем і волинським такий ієрарх зазвичай пояснює жаданням до уніатства чи таємною роботою останнього. А це зовсім не так. Увесь світогляд жителя півночі та півдня цілковито відмінні. Йому не подобається московський архієрей, але це аж ніяк не означає, що він тягне в унію. Остання робить великі успіхи у нас на Україні. Я певен, що ці успіхи тільки й можливі через той розлад, котрий існує у нас у Церкві.»
«Я не маю сумніву, як не мав і раніше, що всілякі соціалістичні досліди, в разі якщо уряд у нас був би соціалістичний, повели б негайно до того, що вся країна протягом шести тижнів стала б здобиччю всеосяжного молоха більшовизму. Більшовизм, знищивши всіляку культуру, перетворив би нашу країну на висохлу пустелю, де з часом усівся б капіталізм, але який!.. Не той слабкий, м’якотілий, який жеврів у нас досі, а всесильний Бог, у ногах якого буде повзати той таки народ.»
«... я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду домагатись негайного виконання всіх державних розпоряджень і буду підтримувати авторитет влади, не спиняючись ні перед якими самими крайніми мірами.»
«Права осібної власности — як основа культури і цивілізації...»
«Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі. Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх стійності від великих власників, для наділення земельними ділянками малоземельних хліборобів.»
«... будуть твердо забезпечені права робітничої верстви.»
«В галузі господарській і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір осібного підприємства й ініціативи.»
«Передвиджую всю трудність стоячої переді мною роботи і молю Бога дати мені силу, аби гідно виконати те, що я вважаю своїм обов'язком перед рідною Україною в сучасний виключний і скрутний для неї час.»
«Мені далекі та чужі які б то не було власні побудження, і головним своїм заміром я ставлю користь і благо народу та всім дорогої нам України.»
«... кличу всіх Вас, громадян і козаків України — без різниці народності й віросповідання — помогти мені і моїм робітникам і співробітникам в нашому загальному велико відповідальному ділі.»
«... приїхавши до Києва, я також намагався зібрати відомості, хто такий Порш. Виявилося, що це за ремеслом адвокат, якого позбавили звання адвоката за різноманітні неподобства, разом з тим він мав, за чутками, якісь відносини з німцями. Розумний, дуже нахабний. Я поїхав до нього та заявив, що якщо мені не дадуть все за списком, якого я одразу ж показав, для підтримання корпусу у порядку, я прошу звільнити мене від командування корпусом. Порш мав надзвичайно пихатий вигляд, очевидь, нічого у нашій військовій справі не розумів та ні на одну мою законну вимогу не надав мені ствердну відповідь, хоча мені було ясно, що при бажанні це можна було б зробити...» — вислів про Миколу Порша, жид і діяч соціал-демократичного руху в Україні
«Особливо багато загинуло офіцерів приїжджих чи ліберальних і які вважали, що з більшовиками можна говорити, як з людьми.»
«Наш українець — осібник, ніякого усуспільнення йому не треба.»
«Військові люди не знають всієї цієї мерзенної закулісної політичної гри, всіх тих невидимих пружин, які грають людством.»
«Я завсіди любив людей честолюбних. Це люди, в більшості випадків, які вміють бажати та досягати намічених замірів. Одне з наших нещасть полягає в тому, що в нас мало саме честолюбних людей.»
«... я робив з німцями, намагаючись дістати якомога більше для нас користі і дати якнайменше, але ставлячись чесно до взятих обов'язків.»
«Одна з основних чеснот усякого, хто при владі, — уміти переконувати людей іти до нього...»
«Порядок не порушувався лише на заставі, зайнятій моїми частинами, але слід було відійти в містечко, щоб мати можливість переконатися, до чого московський вояк, за всіх його добрих якостей, може втрачати людську подобу, коли він відчуває, що все, що б він не зробив, сходить йому безкарно.»
«... я просто відзначаю факт, що нагороди, чи то начальство, що дає ордени, чи суспільна гадка, що оспівує в пресі всілякі панегірики даній особі, далеко не є доказом, що ця особа дійсно відзначилася або що подвиг, здійснений нею, найбільше заслуговує похвали з усієї тієї роботи, яку вона здійснила на користь суспільства чи Батьківщини.»
«Єдине зрозуміле селянству гасло — земля. Щодо волі — вони самі зневірилися щось, але землю подавай усю.»
«На виправдання українців я маю сказати, що в цьому їхньому шовінізмі дуже винні московці. Ця похмура нетерпимість, ця злість геть до будь-якого безневинного прояву українства, це втоптування в бруд усього, що дорого кожному українцю, викликає протидію, і, що найдивніше, що, здавалося б, культурні верстви повинні б від цього відмовитися, насправді ж цього немає. Навпаки, ці культурні верстви саме і є найнетерпимішими щодо будь-якого українства.»
«Як невчасні рішення можновладців. Коли вони за щось наостанку після довгих сумнівів насмілюються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом. Яка облуда звучить у всьому, що кажуть ці люди.»
«Передача землі не безземельним, а малоземельним селянам. Щодо цього слід мати на вгляді замір — державу, а не жалюгідну сентиментальність.»
«Я особисто вважав, що державною мовою в Україні має бути українська, але нічого не мав проти того, щоб згодом обидві мови, тобто московська та українська, були рівноправні. До цього йшло, і побоювання деяких українців, що московська мова зачепить українську, на мою гадку, показує відсутність віри в Україну.»
«Рідко якомусь уряду доводилося робити за такого постійного злого осуду, який чомусь особливо розвинувся в Києві. Головними осудниками були приїжджі. Картина така: приїжджає змучена людина з комуністичного ирію на Україну, зазвичай про неї попередньо велося велике листування з датськими чи німецькими посланцями у Петрограді чи Москві. (...) Після приїзду людина мовчить, спить, п'є та їсть — це перший щабель. Другий — хвалить, знаходить, що Україна краса, і мова така милозвучна, і підсоння гоже, і Київ красивий, і уряд добрий, все розумно — одним словом, ирій! За цей час він встигає декого увидіти з тих, що раніше приїхали і ось, так тижнів за два, переходить на третій щабель. Ще веселий і люб'язний, знаходить, що все добре, але ось він їздив на візниках, вони вже дуже злі, і кам'янка місцями ніяка, чому це тримають таких міських голів. — Та дозвольте, кажеш йому, Ви згадайте, що в Совдепії було, адже ми всього два місяці як робимо, хіба можна тепер мислити за візників і мостових, дякуйте Богу, що Ви живі. — Так-то так, але все ж таки, — йде і на досить довгий час. Я вже розумів, що для нього настав четвертий щабель. Зазвичай він уже не приходить додому, а його зустрічаєш або на вулиці, або ж десь у театрі. Прекрасно одягнений, ситий, рум'яний та надзвичайно пихатий. — Знаєте Ви, що я Вам скажу, Ваша Україна нісенітниця, не має жодних даних для існування, беззаперечно, що все це буде знищено, треба творити єдину нероздільну Московщину, та й українців ніяких немає, це все вигадка німців. Потім, знаєте, ну чому це в уряді тримати таких людей, — і пішов осуд, і осуд без кінця.»
«Не для власної користі беру на себе тягар тимчасової влади.»
«Україна розумілась як славетне рідне минуле, але геть не пов’язувалась із теперішнім часом... Вся моя родина була глибоко віддана московським царям, але в усьому підчеркувалось якось, що ми не великороси, а малоросіяни, як тоді казали, шляхетського походження. Одним словом, політики не було, але все українське було нам дорогим, і за нього тримались.»
«... помисліть про відновлення давніх... Батьківщини порядків і добробуту.»
«Хочу стати українцем.»
«Московці кажуть: «Ніякої України не буде», а я кажу: «Хоч би там що, а Україна в тому чи іншому вигляді буде. Не всилуєш річку йти навспак, так само із народом: його не всилуєш відмовитися від своїх взірців».»
«Тільки освіта допоможе народові використати ті багатства, які сховані в нас самих, так і всій Українській Державі, і що тільки вона допоможе народу вийти на кращу, спокійну і рівну путь життя.»
«В незалежній державі має бути своя церква, автокефалія — народна необхідність.»
«Жахлива ознака українців — нетерпимість і бажання домогтися всього одразу; щодо цього мене не здивує, якщо вони зазнають цілковитого провалу. Хто хоче все й одразу, той вкінці нічого не дістає. Мені постійно доводилося говорити їм про це, але для них це неприйнятно.»
«Якщо ви, панове, коли-небудь будете в тих умовах, в яких був я, то, бажаючи вам добра, раджу: бережіть розумних, освічених, здатних до роботи людей, у нас їх можна по пальцях перелічити. Не присікуйтеся до дрібниць. Не колупайтеся в минулому ваших підлеглих, якщо в цю хвилину вони цінні своєю роботою. За цей навід ви мені потім подякуєте.»
«... Україна ж не може жити, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широке самоврядування, останнє повинно залежати від бажання самих кримців. Але нам потрібно бути цілком убезпеченими від ворожих дій з боку Криму. У змісті ж господарському Крим, фактично, не може існувати без нас.»
«Безмежно прив’язаний до нашого православ’я, але не можу без щирого жалю дивитися, на що перетворилася наша Церква через ганебну політику, яку вела відносно неї стара урядова Московщина. Віру задушено, убито все живе, святе в нашій релігії, загублено, а залишився якийсь мертовний, холодний обрядовий бік... Потрібно, аби вище духовенство призначалося з місцевих людей, треба воскресити православ’я, розпалити серця наші любов’ю до віри, як було у нас у давнину, а це тільки й можливо, коли люди, що стоять на чолі, самі житимуть інтересами народу і близько до нього стоятимуть. Серед теперішніх ієрархів багато дуже почесних людей. Але яким чином людина, що народилася і все життя пробула, скажімо, у Калузькій губернії, може сприйняти середовище та особливості населення Подільської губернії? Духовну відмінність поміж калузьким жителем і волинським такий ієрарх зазвичай пояснює жаданням до уніатства чи таємною роботою останнього. А це зовсім не так. Увесь світогляд жителя півночі та півдня цілковито відмінні. Йому не подобається московський архієрей, але це аж ніяк не означає, що він тягне в унію. Остання робить великі успіхи у нас на Україні. Я певен, що ці успіхи тільки й можливі через той розлад, котрий існує у нас у Церкві.»
«Я не маю сумніву, як не мав і раніше, що всілякі соціалістичні досліди, в разі якщо уряд у нас був би соціалістичний, повели б негайно до того, що вся країна протягом шести тижнів стала б здобиччю всеосяжного молоха більшовизму. Більшовизм, знищивши всіляку культуру, перетворив би нашу країну на висохлу пустелю, де з часом усівся б капіталізм, але який!.. Не той слабкий, м’якотілий, який жеврів у нас досі, а всесильний Бог, у ногах якого буде повзати той таки народ.»
«... я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду домагатись негайного виконання всіх державних розпоряджень і буду підтримувати авторитет влади, не спиняючись ні перед якими самими крайніми мірами.»
«Права осібної власности — як основа культури і цивілізації...»
«Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі. Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх стійності від великих власників, для наділення земельними ділянками малоземельних хліборобів.»
«... будуть твердо забезпечені права робітничої верстви.»
«В галузі господарській і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір осібного підприємства й ініціативи.»
«Передвиджую всю трудність стоячої переді мною роботи і молю Бога дати мені силу, аби гідно виконати те, що я вважаю своїм обов'язком перед рідною Україною в сучасний виключний і скрутний для неї час.»
«Мені далекі та чужі які б то не було власні побудження, і головним своїм заміром я ставлю користь і благо народу та всім дорогої нам України.»
«... кличу всіх Вас, громадян і козаків України — без різниці народності й віросповідання — помогти мені і моїм робітникам і співробітникам в нашому загальному велико відповідальному ділі.»
«... приїхавши до Києва, я також намагався зібрати відомості, хто такий Порш. Виявилося, що це за ремеслом адвокат, якого позбавили звання адвоката за різноманітні неподобства, разом з тим він мав, за чутками, якісь відносини з німцями. Розумний, дуже нахабний. Я поїхав до нього та заявив, що якщо мені не дадуть все за списком, якого я одразу ж показав, для підтримання корпусу у порядку, я прошу звільнити мене від командування корпусом. Порш мав надзвичайно пихатий вигляд, очевидь, нічого у нашій військовій справі не розумів та ні на одну мою законну вимогу не надав мені ствердну відповідь, хоча мені було ясно, що при бажанні це можна було б зробити...» — вислів про Миколу Порша, жид і діяч соціал-демократичного руху в Україні
«Особливо багато загинуло офіцерів приїжджих чи ліберальних і які вважали, що з більшовиками можна говорити, як з людьми.»
«Наш українець — осібник, ніякого усуспільнення йому не треба.»
«Військові люди не знають всієї цієї мерзенної закулісної політичної гри, всіх тих невидимих пружин, які грають людством.»
«Я завсіди любив людей честолюбних. Це люди, в більшості випадків, які вміють бажати та досягати намічених замірів. Одне з наших нещасть полягає в тому, що в нас мало саме честолюбних людей.»
«... я робив з німцями, намагаючись дістати якомога більше для нас користі і дати якнайменше, але ставлячись чесно до взятих обов'язків.»
«Одна з основних чеснот усякого, хто при владі, — уміти переконувати людей іти до нього...»
«Порядок не порушувався лише на заставі, зайнятій моїми частинами, але слід було відійти в містечко, щоб мати можливість переконатися, до чого московський вояк, за всіх його добрих якостей, може втрачати людську подобу, коли він відчуває, що все, що б він не зробив, сходить йому безкарно.»
«... я просто відзначаю факт, що нагороди, чи то начальство, що дає ордени, чи суспільна гадка, що оспівує в пресі всілякі панегірики даній особі, далеко не є доказом, що ця особа дійсно відзначилася або що подвиг, здійснений нею, найбільше заслуговує похвали з усієї тієї роботи, яку вона здійснила на користь суспільства чи Батьківщини.»
«Єдине зрозуміле селянству гасло — земля. Щодо волі — вони самі зневірилися щось, але землю подавай усю.»
«На виправдання українців я маю сказати, що в цьому їхньому шовінізмі дуже винні московці. Ця похмура нетерпимість, ця злість геть до будь-якого безневинного прояву українства, це втоптування в бруд усього, що дорого кожному українцю, викликає протидію, і, що найдивніше, що, здавалося б, культурні верстви повинні б від цього відмовитися, насправді ж цього немає. Навпаки, ці культурні верстви саме і є найнетерпимішими щодо будь-якого українства.»
«Як невчасні рішення можновладців. Коли вони за щось наостанку після довгих сумнівів насмілюються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом. Яка облуда звучить у всьому, що кажуть ці люди.»
«Передача землі не безземельним, а малоземельним селянам. Щодо цього слід мати на вгляді замір — державу, а не жалюгідну сентиментальність.»
«Я особисто вважав, що державною мовою в Україні має бути українська, але нічого не мав проти того, щоб згодом обидві мови, тобто московська та українська, були рівноправні. До цього йшло, і побоювання деяких українців, що московська мова зачепить українську, на мою гадку, показує відсутність віри в Україну.»
«Рідко якомусь уряду доводилося робити за такого постійного злого осуду, який чомусь особливо розвинувся в Києві. Головними осудниками були приїжджі. Картина така: приїжджає змучена людина з комуністичного ирію на Україну, зазвичай про неї попередньо велося велике листування з датськими чи німецькими посланцями у Петрограді чи Москві. (...) Після приїзду людина мовчить, спить, п'є та їсть — це перший щабель. Другий — хвалить, знаходить, що Україна краса, і мова така милозвучна, і підсоння гоже, і Київ красивий, і уряд добрий, все розумно — одним словом, ирій! За цей час він встигає декого увидіти з тих, що раніше приїхали і ось, так тижнів за два, переходить на третій щабель. Ще веселий і люб'язний, знаходить, що все добре, але ось він їздив на візниках, вони вже дуже злі, і кам'янка місцями ніяка, чому це тримають таких міських голів. — Та дозвольте, кажеш йому, Ви згадайте, що в Совдепії було, адже ми всього два місяці як робимо, хіба можна тепер мислити за візників і мостових, дякуйте Богу, що Ви живі. — Так-то так, але все ж таки, — йде і на досить довгий час. Я вже розумів, що для нього настав четвертий щабель. Зазвичай він уже не приходить додому, а його зустрічаєш або на вулиці, або ж десь у театрі. Прекрасно одягнений, ситий, рум'яний та надзвичайно пихатий. — Знаєте Ви, що я Вам скажу, Ваша Україна нісенітниця, не має жодних даних для існування, беззаперечно, що все це буде знищено, треба творити єдину нероздільну Московщину, та й українців ніяких немає, це все вигадка німців. Потім, знаєте, ну чому це в уряді тримати таких людей, — і пішов осуд, і осуд без кінця.»
