Висловлювання, цитати, афоризми Луїджі Піранделло
Луїджі Піранделло: Народився 28 червня 1867 року в Джірдженті (Агрідженто), Сицилія, Італія. Італійський письменник і драматург. Помер 10 грудня 1936 року в Римі, Італія.
Висловлювання, цитати, афоризми Луїджі Піранделло
«Жінки, як і сни, ніколи не бувають такими, якими хочеш їх видіти.»
«Люди нещасні часто стають забобонними.»
«Ми ж так легко обманюємося! Особливо коли нам хочеться у щось вірити...»
«До слова мовити, у передметі ми любимо те, що вносимо до нього від себе.»
«Соловей, втративши хвоста, втішається тим, що в нього залишився хист; ну, а що залишається у павича, якщо він втрачає свого хвоста?»
«Але ж факти подібні до мішків — якщо вони порожні, вони не можуть стояти. Щоб факт стояв на ногах, потрібно насамперед наповнити його розумом і почуттями, які дали йому життя.»
«Якщо я не був для інших тим, чим досі вважав себе сам, то ким же я був?»
«Чому ви продовжуєте мислити, що єдина дійсність — це ваша сьогоднішня дійсність, і дивуєтеся, гніваєтеся, кричите, що помиляється він, ваш друг, який, бідолаха, як би не намагався, ніколи не зможе поглянути на речі тими очима, якими дивитеся на них ви.»
«Людина завсіди має потребу звинувачувати кого-небудь у своїх бідах і знегодах.»
«Нехай сумна моя доля, жахливі мої діяння, жорстока моя боротьба зі скорботною долею — але все це вже відійшло в дієпис, не зміниться, не може змінитися, все закріплено назавсіди.»
«Божевільний помічає, часто дуже добре помічає, що перед ним — люди переодягнені; він розуміє це і все ж вірить, зовсім як дитина, для якої гра і дійсність — одне й те саме.»
«В словах саме все зло і є! У кожному з нас — цілий світ, і в кожному — цей світ свій, особливий. Як же ми можемо зрозуміти один одного, панове, якщо в свої слова я вкладаю тільки те, що укладено в мені, а співрозмовник мій уловлює в них лише те, що згідно з його власним світом? Ми тільки мислимо, що один одного розуміємо, а насправді нам ніколи не зіткнутися!»
«Люди нещасні часто стають забобонними.»
«Ми ж так легко обманюємося! Особливо коли нам хочеться у щось вірити...»
«До слова мовити, у передметі ми любимо те, що вносимо до нього від себе.»
«Соловей, втративши хвоста, втішається тим, що в нього залишився хист; ну, а що залишається у павича, якщо він втрачає свого хвоста?»
«Але ж факти подібні до мішків — якщо вони порожні, вони не можуть стояти. Щоб факт стояв на ногах, потрібно насамперед наповнити його розумом і почуттями, які дали йому життя.»
«Якщо я не був для інших тим, чим досі вважав себе сам, то ким же я був?»
«Чому ви продовжуєте мислити, що єдина дійсність — це ваша сьогоднішня дійсність, і дивуєтеся, гніваєтеся, кричите, що помиляється він, ваш друг, який, бідолаха, як би не намагався, ніколи не зможе поглянути на речі тими очима, якими дивитеся на них ви.»
«Людина завсіди має потребу звинувачувати кого-небудь у своїх бідах і знегодах.»
«Нехай сумна моя доля, жахливі мої діяння, жорстока моя боротьба зі скорботною долею — але все це вже відійшло в дієпис, не зміниться, не може змінитися, все закріплено назавсіди.»
«Божевільний помічає, часто дуже добре помічає, що перед ним — люди переодягнені; він розуміє це і все ж вірить, зовсім як дитина, для якої гра і дійсність — одне й те саме.»
«В словах саме все зло і є! У кожному з нас — цілий світ, і в кожному — цей світ свій, особливий. Як же ми можемо зрозуміти один одного, панове, якщо в свої слова я вкладаю тільки те, що укладено в мені, а співрозмовник мій уловлює в них лише те, що згідно з його власним світом? Ми тільки мислимо, що один одного розуміємо, а насправді нам ніколи не зіткнутися!»
