Текст з стрічки-фільму «Сталкер» українською мовою
Сталкер
Перша частина
9:50. Дружина (обурений тон): Ти навіщо мій годинник взяв?
... Куди ти зібрався, я тебе запитую? (розчарований вдих) Ти ж мені слово дав.
(зі вдихами) Я ж тобі повірила. Ну добре, ти про себе не хочеш помислити, а ми?
... Ти про дитину свою помисли. Вона ж до тебе ще звикнути не встигла. (наїзд)
А ти знову за старе? ... Я ж бо старухою стала (сльозливий вдих), ти мене
доконав
Сталкер (сухо): Тихіше, мавпочку розбудиш.
Дружина (сльозливо): Я не можу тебе весь час
ждати. Я помру (вдих). ... Адже ти збирався робити. Тобі ж обіцяли звичайну
людську роботу
Сталкер (сухо): Я скоро повернусь
Дружина (заплакана): Ой, у в'язницю
вернешся... Тільки тепер тобі не п'ять років дадуть, а десять. І нічого в тебе
не буде всі ці 10 років. Ні зони, нічого...
Сталкер: (видих)
Дружина (заплакана, в кінці різке закінчення
як мовчазний плач): А я за ці 10 років здохну
Сталкер (спокійно): Господи, в'язниця. Та мені
всюди в'язниця (розчарований видих) ... Пусти
Дружина: А я не пущу
Сталкер (наполегливо): Пусти тобі кажу
Дружина: Не пущу (плач). (Грубо) Ну і котись.
І щоб ти там згнив (шмограння). Будь проклятий день, коли я тебе зустріла,
Покидьок! Сам Бог тебе такою дитиною прокляв. І мене через тебе, по́гані.
Покидьок! (1 хвилина плачу)
12:45. Письменник (заумно, іноді з цигаркою в роті (олівець
чи цигарку вставити, щоб схоже було)): Дорогенька моя, світ напрочуд нудний.
Тому ні теліпатії, ні привидів, ні літаючих тарілок... нічого цього бути не
може. Світ управляється чавунними законами, це нестерпно нудно. І закони ці, на
жаль, не порушуються. Вони не вміють порушуватися.
Сталкер: (видих)
Письменник: І не надійтеся на літаючі тарілки,
це було б занадто цікаво
Жінка 1: А як же Бермудський трикутник? Ви ж
не будете сперечатися, що
Письменник (іноді цигарка): Буду сперечатися.
Нема ніякого Бермудського трикутника. Є трикутник а бе це, який дорівнює
трикутнику а-прим бе-прим це-прим. Ви відчуваєте, яка сумовита нудьга лежить у
цьому твердженні? Ось в середні віки було цікаво. У кожному домі жив домовик, у
кожній церкві - Бог... Люди були молоді! А тепер кожен четвертий - старик.
Нудно, мій янгол, ой як нудно
Жінка 1: Ну ви ж самі говорили, що зона
породження надцивілізації, яка
Письменник (іноді цигарка): Теж, мабуть,
нудьга. Теж які-небудь закони, трикутники, і ніяких тобі домовиків, і звісно
ніякого Бога... Тому що якщо Бог - це той самий трикутник... хих... то я вже і
не знаю
Жінка 1: (сміх)
Письменник (з цигаркою): О, це за мною. Прекрасно.
Прощайте, друг милий. (Тихо, як соромно) Гм, Пробачте. Еммм, ця пані люб'язно
погодилася піти з нами в зону. Вона мужня жінка, її звати ... ее.. пробачте,
вас, здається, звати.. ее...
Жінка 1: То ви що, справді сталкер?
Сталкер (сухо і загублено): Зараз я все
поясню... Ідіть...
Жінка 1: Бевзень
Сталкер: Все-таки напилися
Письменник (з цигаркою): Я? У якому змісті? Я
просто випив, як це робить половина народонаселення. Інша половина - так,
напивається. Жінки та діти включно. А я просто випив
Сталкер: Пийте, пийте, рано ще...
Письменник: Ну що? Може по чарочці на дорогу, а? Як ви вважаєте? Ах.
Сталкер: Приберіть це
Письменник: Ааа, зрозуміло... Сухий закон. Алкоголізм — батіг народів. (Видихаючи) Ну що ж, будемо пити пиво.
Професор (здивований): Це й що? З нами?
Сталкер: Нічого, він протверезіє. Йому теж туди треба
Письменник: (видих після випитої склянки) А ви що, дійсно професор?
Професор: Якщо бажаєте
Письменник: Ну що ж, у такому випадку дозвольте представитися. Мене звати
Сталкер: Вас звати Письменник
Професор: Добре, а як звати мене?
Сталкер: А вас... вас - Професор
Письменник: Ага, зрозуміло. Я - письменник, і мене, звичайно, всі чомусь кличуть Письменник
Професор: І про що ж ви пишите?
Письменник: Ой, про читачів
Професор: Ну очевидно, ні про що інше і писати не треба
Письменник: Ну, звісно. Писати взагалі не треба. Ні про що. А ви що... хімік?
Професор: Ех. Скоріше, фізик.
Письменник: Також, мабуть, нудно. Пошуки істини. Вона ховається, а ви її всюди шукаєте, то тут копнете, то там. В одному місці копнули - ага, ядро складається з протонів! В іншому копнули - краса: трикутник а бе це дорівнює трикутнику а-прим бе-прим це-прим. А ось у мене інше діло. Я цю саму істину викопую, а в цей час з нею щось таке робиться, що викопував-то я істину, а викопав купу, вибачте... не скажу чого.
Сталкер: (кашляє)
Письменник: Вам то добре. А ось стоїть у музеї який-небудь античний горщик. В свій час у нього недоїдки кидали, а нині він викликає суспільне захоплення своєю стриманністю малюнка і неповторністю форми. І всі охають, ахають... А знічев'я з'ясовується, що ніякий він не античний, а підсунув його археологам який-небудь сміхованець... Заради сміху. Ахання, як не дивно, стихають. Поціновувачі...
Професор: І ви весь час про це мислите?
Письменник: Гм. Боже, збережи (вдих). Я загалом рідко розмислюю. Мені це вадко
Професор: Адже неможливо писати і при цьому весь час мислити про успіх або скажімо, навпаки, про невдачу
Письменник: (розчаровано) Звичайно! Але з іншої сторони, якщо мене не будуть читати через сто років, то якого хріна тоді мені взагалі писати? Скажіть, професоре, навіщо ви вплуталися у цю... у цю історію? А? Навіщо вам Зона?
Професор: Ну, я в якомусь змісті вчений... А ось вам нащо? Модний письменник. Від жінок, мабуть, відбою немає.
Письменник: Надхнення, професоре. Втрачено надхнення. (вдих) Іду випрошувати!
Професор: То що ж ви - списалися?
Письменник: Що? Ем, так... Ем.. Мабуть, в якомусь змісті.
Сталкер: О. Чуєте? Це наш потяг
Письменник: (кашляє)
Сталкер: А ви покріклю з машини зняли?
Професор: Зняв, зняв
20:00. Сталкер: Люгере. Якщо я не повернуся, зайди до
дружини...
Письменник: Тьху, дідько, цигарки забув
купити. А?
Професор: Не повертайтеся, не треба.
Письменник: А що?
Професор: Не можна.
Письменник: Ось всі ви такі.
Професор: Які?
Письменник: Вірите у всякі дурниці. Доведеться
залишити на чорний день... І ви дійсно вчений?
22:20. Сталкер: Лягай. Не рухайтесь... Подивіться, там
нікого нема?... Та хутчіше ви, заради Бога
Письменник (з подивом): Нікого нема
Сталкер: Йдіть до того виходу!.... Ну що ж ви
письменнику...
25:50. Сталкер (шепотом): Позирайте тут, будь ласка
26:40. Сталкер (шепотом): Ви каністру не забули?
Професор (шепотом): Тут, повна.
Письменник (подихаючи): Ось я недавно говорив
вам ... Брехня все те. Плював я на надхнення. А потім, звідки мені знати, як
назвати те ... чого я хочу? І звідки мені знати, що насправді я не хочу того,
чого я хочу? Або, скажімо, що я дійсно не хочу того, чого я не хочу? Це все
якісь невловимі речі: тільки-но їх назвати, і їхня суть зникає, тане,
розчиняється ... як медуза на сонці. Бачили коли-небудь? Свідомість моя хоче
перемоги вегетаріанства у всьому світі, а підсвідомість знемагає по кусеню
соковитого м'яса. А чого ж хочу я?
Професор: (вигук) Я... Світового
володарювання.
Сталкер (шепотом): Тихо
Професор (шепотом): Щонайменше.... (із
недорозумінням) А навіщо в зоні тепловоз?
Сталкер: Він заставу обслужує. Далі він не
поїде. Вони туди не люблять їздити
Голос 1: По місцях всі. Всі на місцях? Чергові
прийшли. Нехай телевізор вимкнуть
Сталкер: Скоріше
30:20. Сталкер (захеканий): Чуєте, йдіть перевірте, там є
на коліях дрезина?
Письменник (здивовано): Яка дрезина?
Сталкер: Йдіть, йдіть
Письменник: (злякане хекання в траві)
Професор: Ідіть назад, я сам
Сталкер (шепотом): Каністру
Письменник (шепотом): Тьху ти, чорт
(Хекання трьох біля візка)
Сталкер (шепотом): Давайте. (Звичайним
голосом) Та киньте ви свій наплічник вже! Він тільки заважає
Професор: Це ви, я бачу, порожнем, як на
прогулянку
Сталкер (із хеканням): Якщо кого небудь
задіне, не кричати, не метушитися: помітять - вб'ють... Потім, коли все
затихне, повзіть... назад до застави. Зранку підберуть
Письменник: А вони нас не доженуть?
Сталкер: Та що ви... Вони її бояться, як вогню
Письменник (здивоване): Кого?
38:00. Сталкер (видих): Ну ось... Ми і вдома
Професор (шепотом): Тихо як
Сталкер: Це найтихіше місце на світі. Ви потім
самі побачите. Тут так красиво! Тут нікого нема
Професор: Ми ж тут
Сталкер: Ну три людини за один день не можуть
тут все зіпсувати
Професор: Чому це не можуть? Можуть
Сталкер: Дивно! Квітами чомусь не пахне. Я...
Ви не відчуваєте?
Письменник: Болотом смердить - це я відчуваю
Сталкер: Ні-ні, це річкою. Тут бо ріка... Тут
недалеко квітник був. А Дикобраз його взяв і витоптав, із землею зрівняв! Але
запах ще довго залишався. Багато років...
Професор: А навіщо він... витоптав?
Сталкер: Не знаю. Я теж його запитував:
навіщо? А він каже: потім сам зрозумієш. Мені здається, він просто
зненавидів... (тихо) Зону
Письменник: А це що, п-призвіще таке -
Дикобраз?
Сталкер: Та ні. Прізвисько, так як у вас. Він
роками людей в зону водив, і ніхто йому не міг завадити. Мій учитель. Він мені
очі відкрив. І звали його тоді не Дикобраз, а так і називали - учитель. А потім
щось з ним сталося, зламалося у ньому щось. Хоча, по-моєму, він просто був
покараний. Допоможіть мені. Тут ось гайки, до них ось ці повивачі треба
прив'язати. А я... прогуляюся трішки. Мені тут треба... Тільки не розгулюйтеся
тут... (тихо) дуже
Письменник: Куди це він?
Професор: Можливо, просто хоче побути наодинці
Письменник: Навіщо? Тут і втрьох якось... не
затишно
Професор: Побачення із Зоною. Він же сталкер
Письменник: І що з цього випливає?
Професор: Розумієте... Сталкер у певному
розумінні покликання
Письменник: Я його іншим уявляв
Професор: Яким?
Письменник: Ну, шкіряні чоботи там,
Чингачгуки, Великі змії...
41:00. Професор: У нього життєпис страшніше. Кілька разів
сидів у в'язниці, тут гробився. І донька у нього мутант, кажуть, що жертва
Зони. Без ніг вона нібито.
Письменник: А що там щодо цього... Дикобраза?
І що означає "був покараний"? Це що - фігура мови?
Професор: В один прекрасний день... Дикобраз
повернувся звідси... і неочікувано розбагатів. Неймовірно розбагатів (Немыслимо
разбогател*)
Письменник: Це що, покарання таке?
Професор: А через тиждень повісився
Письменник: Чому?
Професор: (вигук) Тихіше
Письменник (злякано): Це ще що таке?
42:50. Сталкер: (хекання)
Професор: Приблизно ... двадцять років тому
тут начебто впав метеорит. Спалив дотла селище. Метеорит цей глядали... ну, і,
звісно, нічого не знайшли.
Письменник: Хм, а чому звісно?
Професор: Тому що почали зникати люди. Йшли
сюди і не поверталися
Письменник: Ну?
Професор: Ну, і вкінці вирішили... Що метеорит
цей... не зовсім метеорит. І для початку... поставили колючий дріт, щоб
допитливі не ризикували. Відтоді і пішли чутки, що десь в зоні є місце, де
здійснюються бажання. Ну, природно... зону почали охороняти як зіницю ока. А то
йди знай у кого які виникнуть бажання
Письменник: Тоді що ж то було, якщо не
метеорит?
Професор: Ну я ж кажу, не відомо.
Письменник: Ну, а ви як гадаєте?
Професор: Та нічого я не гадаю. Що завгодно.
Послання людству, як каже один мій колега ... Або подарунок.
Письменник: Нічого собі подаруночок. Навіщо їм
це знадобилося?
Сталкер (голос здалеку): Щоб зробити нас
щасливими. А квіти знову цвітнуть, тільки не пахнуть чомусь. Пробачте, що я вас
тут кинув, але йти все одно рано було
Письменник: О. Чули?
Професор (злякано): А може, це правда, що тут
живуть?
Сталкер: Хто?
Професор (злякано): Ну, ви ж мені самі
розповідали цю історію. Ну подорожани ці, які стояли тут, коли виникла зона
Сталкер: У зоні нікого нема і бути не може. Ну
що ж, час...
47:00. Письменник: Ах, а як ми повернемося?
Сталкер: Тут не повертаються...
Письменник: У якому змісті?
Сталкер: Підемо, як домовлялися. Кожен раз я
буду давати напрямок. Відхилятися від цього напрямку небезпечно. Перший
орієнтир - он, останній стовп... Ідіть... Ідіть першим, професоре... Тепер
ви... Намагайтеся слід у слід
49:10. Письменник: (перелякано) Господи! А де
ж... вони що, так тут і залишилися? Люди?
Сталкер: А хто їх знає. Пам'ятаю тільки, як
вони вантажилися у нас на станції, щоб іти сюди, в зону. Я ще юнаком був. Тоді
всі гадали, що нас хтось завоювати хоче. Розумники... Давайте ви, професоре.
Ви, письменнику
52:20. Сталкер: А он там і ваша світлиця. Нам
туди
Письменник: (опустивши голову) Що ж ви, ціну
набивали? Це ж рукою подати!
Сталкер: Так, але рука має бути надзвичайно
довгою. У нас такої нема
Письменник: (свистіння)
Сталкер: Полиште! Не можна! Не треба... Не
чіпайте! Та не чіпайте ж ви!
Письменник: Та ви що? Здуріли? Ви що?
Сталкер: Я ж казав, тут не місце для
прогулянок. Зона вимагає до себе поваги. Інакше вона карає
Письменник: (не поважливо) Карає... Тільки
спробуйте ще раз щось таке... У вас що, язика нема?
Сталкер: Я ж просив!
Професор: Нам туди?
Сталкер: Так, піднятися, увійти і... одразу
наліво. Тільки ми тут не підемо. Ми обійдемо колом
Письменник: А це навіщо?
Сталкер: Тут не ходять. В зоні взагалі прямий
путь не найкоротший. Чим далі, тим менше ризику
Письменник: Ну, а якщо напряму - це що,
смертельно?
Професор: Вам вже ж сказали, що це небезпечно
Письменник: А в обхід не дуже?
Сталкер: Теж небезпечно, звісно, але я ж кажу:
тут не ходять
Письменник: Та багато де хто не ходить. Ну, а
якщо я все-таки...
Професор: Послухайте, ви... що...
Письменник: Бреде кудись в обхід! А тут все
перед носом. І тут ризик, і там ризик. Якого дідька
Сталкер: Знаєте, ви дуже легковажно до цього
ставитеся.
Письменник: Набридли всі ці гайки з
повивачами. Ну їх! Ви як хочете, а я піду!
Професор: Та він просто безугавний!
Письменник: Самі ви, знаєте...
Професор (засмучено): Можна мені?
Сталкер: Вітер посилюється... відчуваєте?
Трава...
Письменник: Ну що ж, тоді тим паче
Професор: Що тим паче?
55:55. Сталкер: Зачекайте!
Письменник: Та приберіть ви руки!
Сталкер: Добре. Нехай тоді професор буде
свідком, я вас туди не посилав. Ви сами йдете, з власної волі...
Письменник: Сам і з власної. Що ще?
Сталкер: Нічого. Ідіть. І дай Бог, щоб вам
пощастило... Чуєте! Якщо ви знічев'я щось помітите або й тільки відчуєте,
щось особливе, негайно повертайтеся. Інакше...
Письменник: Тільки не кидайте мені залізяки у
потилицю
58:00. Голос (за кадром): Стійте! Не
рухайтеся!
Сталкер: Навіщо ви?
Професор: Що навіщо?
Сталкер: Його зупинили
Професор: Як? Я гадав, це ви...
59:50. Письменник: Що сталося? Навіщо ви мене
зупинили?
Сталкер: Я вас не зупиняв
Письменник: А хто? Ви? Чорт його знає
Професор: А ви молодець, громадянин Шекспір.
Вперед йти страшно, назад совісно. Ось і звеліли самі собі не своїм голосом.
Аж протверезіли зі страху
Письменник: Що-що?
Сталкер (тихо): Припиніть
Письменник: Навіщо ви мою пляшку вилили?
Сталкер: (крик) Припиніть, я вимагаю негайно!
... Зона - це... дуже складна система... пасток і кожна з них смертельна. Не
знаю, що тут відбувається за відсутности людини, але гоже тут з'явитися людям,
як все тут починає рухатися. Минулі пастки зникають, з'являються нові. Безпечні
місця стають непрохідними, і путь робиться то... простим і легким, то
заплутується до неможливости. Це - зона... Може і здатися, що вона
примхлива,... але весь час вона така, якою ми її самі зробили... своїм станом.
Не приховаю, бували випадки, коли людям доводилося повертатися на пів дорозі,
піймавши облизня. Були і такі, які... гинули на самому порозі світлиці. Але
усе, що тут відбувається, залежить не від зони, а від нас!
Письменник: Хороших вона пропускає, а поганим
- відтинає голови...
Сталкер: Ні, не знаю. Не впевнений. Мені-то
здається, що пропускає вона тих, у кого... надій більше ніяких не лишилося. Не
лихих чи хороших, а... нещасних. Але й найнещасніший гине тут миттю, якщо
не вміє поводитися! Вам пощастило, вас вона попередила, а могла б і не
попереджувати!...
Професор: А ви знаєте, я вас, мабуть, тут
підожду,...(вдих) поки ви назад не підете. (вдих) Ощасливлені
Сталкер: Це неможливо!
Професор: Завіряю вас, у мене із собою
накладанці, теплярничка...
Сталкер: По-перше, без мене ви тут і години не
витримаєте
Професор: А по-друге?
Сталкер: А по-друге, тут не повертаються тією
путтю, якою приходять
Професор: І все-таки я б волів...
Сталкер: Тоді ми всі разом негайно ідемо
назад. Гроші я вам поверну. Зрозуміло, з вирахуванням деякої суми. За... ну, за
потривоження, чи що...
Письменник: Отверезіли, а, професоре?
Професор: Добре. Кидайте вашу гайку
Друга частина
1:03:20. Сталкер: Гей! Де ви там? Ідіть сюди! Ви що,
втомилися?
Письменник: О, Господи. Знову, здається,
настанови буде читати... Судячи з тону...
Сталкер: Нехай збудеться те, що задумано.
Нехай вони повірять. І нехай посміються над своїми пристрастями. Адже те, що
вони називають пристрастю, насправді не душевна енергія, а лише тертя між душою
і зовнішнім світом. А головне, нехай повірять у себе і стануть безпомічними, як
діти, бо слабкість велика, а сила жалюгідна... Коли людина народжується, вона
слабка й хитка, а коли помирає - стійка і черства. Коли дерево росте, воно
ніжне і гнучке, а коли воно сухе і жорстке, воно помирає. Черствість та сила
супутники смерти, гнучкість і слабкість виражають свіжість буття. Тож що
стверділо, те не переможе. .... Йдіть сюди! Дуже непогано ми йдемо. Скоро буде
«сухий тунель», а там вже легше.
Письменник: Дивіться, не спристріть
Професор: Ми що, вже йдемо?
Сталкер: Звісно, а що?
Професор: Підождіть! Я гадав, що ви... що ви
тільки хочете нам щось показати! А як же мій наплічник?
Сталкер: А що скоїлося з наплічником?
Професор: Як що скоїлося? Я його там залишив!
Я ж не знав, що ми йдемо!
Сталкер: Тепер уже нічого не поробиш
Професор: Ні, що ви. Треба повернутися
Сталкер: Це неможливо! Тут не повертаються!
Зрозумійте, ще ніхто тут тією ж дорогою не повертався!
Письменник: Та плюньте ви на той наплічник. Що
у вас там - діаманти?
Сталкер: Ви забули, куди йдете. Світлиця дасть
вам усе, що забажаєте
Письменник: Дійсно. З ніг до голови будете в
наплічниках
Професор: А далеко до цієї світлиці?
Сталкер: По прямій - метрів двісті, та тільки
тут не буває прямих, ось у чому біда... Пішли
Письменник: Полиште своє повзуче досвідництво,
професоре. Чудо поза поясненням. Згадайте, як ледь не затонув святий Петро
Сталкер: Йдіть, письменнику
Письменник: Куди йти?
Сталкер: Он по тій драбині. Професоре, де ви?
.... Ну ось і сухий тунель!
Письменник: Нічого собі сухий!
Сталкер: Це місцева присмішка. Зазвичай тут
взагалі плавом треба
Письменник (кричучи): Підождіть, а де
професор?
Сталкер (кричучи): Що?
Письменник (кричучи): Професор зник
Сталкер (кричучи): Професоре! Гей, професоре!
Ну що ж ви! Він же за вами йшов весь час!
Письменник (кричучи): Відстав, мабуть, і
заблукав
Сталкер (кричучи): Та не заблукав він! Він за
наплічником, скоріш за все, повернувся! Тепер він не вибереться!
Письменник (кричучи): Може, зачекаємо?
Сталкер (кричучи): Та не можна тут ждати! Тут
кожну хвилину все змінюється. Доведеться удвох!
1:10:34. Письменник: (хекання) Дивіться, що
це? Звідки?
Сталкер: Я ж вам пояснював!
Письменник: Що пояснював?
Сталкер: Це зона, розумієте? Зона! Хутчіш
йдемо, тут... Ідемо...
1:11:00. Письменник: (хекання) Ось і він!
Професор: Я, зрозуміло, дуже вдячний вам, що
ви... Тільки...
Сталкер: Як ви тут опинилися?
Професор: Більшу частину путі я... проповз рачки
Сталкер: Неймовірно. Але як вам вдалося
випередити нас?
Професор: Як випередити нас? Я повернувся сюди
за наплічником
Сталкер: За нап...
Письменник: А звідки тут наша гайка?
Сталкер (говорить, задихаючись): Боже мій,
це... це ж пастка! Тут Дикобраз навмисно гайку повісив. Як тоді зона нас
пропустила? Господи, та я тепер і поступу не зроблю, доки... Добреньке діло.
Усе! Відпочинок! ... Тільки тримайтеся подалі від цієї гайки, на всяк випадок.
Я вже грішним ділом гадав, що професор не вибереться. Я ж... (кашляє) я ж
ніколи не знаю заздалегідь, яких людей я веду. Все з'ясовується тільки тут,
коли вже пізно буває.
Письменник: Ми-то нехай, головне -
професорський мішок з підштаниками цілий залишився!
Професор: Ну і не пхайте свого носа у чужі
підштаники, якщо не розумієте
Письменник: А що ж тут розуміти власне?
Подумаєш, біном Ньютона... ... Теж мені - психологічні безодні. В інституті нас
вважають нікчемами, засобів на експедицію нам не дають. Ех... наб'ємо ми наш
наплічник всякими манометрами-лайнометрами, проникнемо у зону незаконно... І
усі тутешні чудеса повіримо алгеброю. ... Ніхто у світі про зону гадки не має.
І тут, звісно, здивина! Телебачення, прихильниці окропом пісяють, лаврові вінки
несуть... З'являється наш професор весь у білому
Сталкер: (кашляє)
Письменник: І оголошує, мене, мене, текел,
упарсін. Ну, звичайно, всі роззявляють роти і хором кричать, Нобелівську йому!
Професор: Писако ви задрипаний, психолог
доморослий. Вам би стіни в убиральнях розмальовувати, базіка бездарний
Письменник: Мляво... Мляво! Не вмієте... Не
знаєте ви, як це робиться
Професор: Ну добре. Я йду за Нобелівською
премією, нехай. А ви... за чим поспішаєте? Хочете обдарувати людство перлами
свого... покупного надхнення?
Письменник: Плював я на людство. У всьому
вашому людстві мене цікавить тільки одна людина. Тобто я. Стою я чогось, чи я
таке ж лайно, як більшість
Професор: А якщо ви дізнаєтеся, що ви
насправді...
Письменник: Знаєте що, пане Айнштайн? Не бажаю
я з вами сперечатися. У спорах народжується істина, хай їй грець. Чуєте,
Чингачгуку, (видих) адже ви приводили сюди безлік людей...
Сталкер: Не так багато, як мені б хотілося...
Письменник: Ну-у, все одно, не у цьому
справа... Навіщо вони сюди йшли? Чого вони хотіли?
Сталкер: Скоріш за все, щастя
Письменник: Ну так, але якого саме щастя?
Сталкер: Люди не люблять говорити про
найзаповітніше. І потім, це ні вас не обходить, ні мене
Письменник: У будь-якому випадку вам
пощастило. А я ось за все життя не видів жодної щасливої людини
Сталкер: А я також. Вони повертаються зі
світлиці, я веду їх назад, і більше ми ніколи не зустрічаємося. Адже бажання
здійснюються не миттєво
Письменник: А ви самі ніколи не хотіли цією
світлицею, е... скористатися? А?
Сталкер: (видих) А мені і так славно
1:17:30. Письменник (заспаний): Професоре, послухайте
Професор (заспаний): Ну?
Письменник (заспаний): Я ось розмислюю про придбане надхнення. Припустимо, увійду я в цю світлицю і повернуся у наше Богом забуте
місто генієм. Ви слідкуєте...? Але ж людина пише тому, що мучиться,
сумнівається. Йому весь час треба доводити собі та оточуючим, що він чогось стоїть.
А якщо я буду знати напевно, що я - геній? Навіщо мені тоді писати? Якого
дідька? А взагалі-то я маю сказати, е, існуємо ми для того, щоб...
Професор: Зробіть ласку, ну полиште ви мене у
спокої! Ну дайте мені хоча б трішки подрімати. Я ж не спав сьогодні усю ніч.
Залиште свої комплекси при собі
Письменник (заспаний): У всякому разі, вся ця
ваша технологія... всі ці домни, колеса... та інша маячня-робітня - щоб менше
трудитися і більше жерти - все це костурі, протези. А людство існує для того,
щоб створювати... твори мистецтва... Це, щонайменше, безкорисно, на відміну від
усіх інших людських дій. Великі омани... Образи цілковитої істини... Ви мене
слухаєте, Професоре?
Професор: Про яку безкорисність ви говорите?
Люди ще з голоду мруть. Ви що, з неба впали?
Письменник (заспаний): І це наші мозкові
вельможі! Ви ж умоглядно мислити не вмієте...
Професор (заспаний): Чи не збираєтеся ви вчити
мене суті життя...? І мислити заразом?
Письменник (заспаний): Даремно. Хоч ви і
професор, а темний...
1:21:10. Дружина (шепотом): І ось відбувся великий
землетрус, і Сонце стало похмуре, як волосяниця, і Місяць став, як кров. І
зірки небесні пали на землю, як смоківниця, колихана сильним вітром, ронить
свої недозрілі плоди. І небо сховалося згорнувшись, як сувій; і всяка гора... і
острів рушили зі своїх місць... (сміх) І царі земні (видих), і вельможі, і
багатії, і тисячники, і сильні,... і всякий вільний, поховалися у печери та у
розщілини гір, і кажуть горам і камінню: упадіть на нас і сховайте нас від очей
Сидячого на престолі, і від гніву Агнця; Бо прийшов великий день гніву Його, і
хто зможе... встояти? (сміх)
1:24:50. Сталкер: (Хекання) (видихи) (шепотом)
У той же день двоє... з них... йшли в село віддалене ступенів на шістдесят
(бурмотіння: свс)... званого (бурмотіння: свс)... і розмовляли один з одним про
всі ці події, і коли вони розмовляли і розмислювали між собою... І сам пішов
разом з ними, але їхні очі були стримані, так що вони не впізнали Його. Він же
запитав, про що це ви (зітхає) все розмислюєте між собою і чому ви сумні? Один
з них, на ім'я... (звичайним голосом) Прокинулися? Ось ви говорили про суть...
нашого... ммм... життя... безкорисливости мистецтва... Ось, скажімо, музика...
Вона із дійсністю найменше пов'язана, точніше, якщо і пов'язана, то безідейно,
механічно, порожнім звуком... Бе.. Без зв'язків... Та всупереч цьому музика
якимось дивом проникає в саму душу! Що ж викликає у нас відгомін у відповідь на
приведений до злагоди шум? І перетворює його для нас у джерело небесної
насолоди... І вражає? Для чого все це потрібно? І, головне, кому? Ви
відповісте: нікому. І... І ні для чого, так. «Безкорисно». Та ні...
безглуздо... Адже все, у кінцевому підсумку, має свій зміст... І суть, і
причину...
1:28:20. (*Для монтажера: під час тунелю зробити ефект відлуння).
Письменник: Хм, це що ж - туди йти?
Сталкер: Е... на жаль... іншої путі нема
Письменник: Якось тьмяно, а, Професоре? Тут
мені якось йти першим небажано, Великий Змій добровольцем не буває...
Сталкер: Перепрошую, мабуть, треба тягти
жереб. Ви не проти?
Письменник: Ні, тут я все-таки волів би
добровольця
Сталкер: У вас є сірники?... Спасибі... Піде
довгий... Тягніть... Довгий... На цей раз не пощастило
Письменник: Ви хоча б гайку туди кинули, чи що
Сталкер: Звісно... Прошу... Іще?
Письменник: Добре... Іду...
Відлуння: Іду... (не треба записувати)
Сталкер: (зітхання)... Скоріше, професоре!
1:34:40. Письменник: (дихання десь 1 хвилину)
1:36:40. Письменник: Тут... Тут двері якісь!
Відлуння: Тут двері якісь (не записувати)
Сталкер (напів шепотом): Тепер туди!
Відчиняйте двері і заходьте!
Письменник (засмучено): Знову я... І заходити
я...
Сталкер (напів шепотом): Вам же жереб випав...
Йдіть, тут не можна довго... Що у вас там?... Тут... Тут не можна з оружжям! Ви
ж загинете так і нас погубите! Згадайте танки! (м'яко) Киньте, я вас дуже прошу
Професор: Ви що, не розумієте?
Сталкер (напів шепотом): Тихіше! Якщо... якщо
щось скоїться, я вас дістану, а так... Ах.. Я вас дуже прошу! Ну у кого...
(напів крик) Ну в кого ви там будете стріляти?
Відлуння: Стріляти (не озвучувати)
Сталкер: Ідіть! (відлуння ще 1: не озвучувати)
У нас мало часу!
Письменник: Тут вода!
Сталкер: Нічого! Тримайтеся за поруччя і
спускайтеся!
Письменник: (дихання під час заходження у
холодну воду)
1:39:10. Сталкер: Тільки не ходіть нікуди!
Ждіть нагорі, біля виходу!
(іноді в тунелі) 1:39:10. Сталкер: У вас я
надіюся нічого такого нема?
Професор: Чого?
Сталкер: Ну, на зразок пістолета?
Професор: Ні, у мене на крайній випадок ампула
Сталкер: Яка ампула?
Професор: Ну ампула зашита, отрута
Сталкер: Боже мій! Ви що, помирати сюди
прийшли?
Професор (тяжко говорячи): Ааа... Це так, про
всяк випадок ампула
Сталкер: (хекання) (криком) Письменнику!
Назад! Та поверніться ж, самогубцю! Я ж вам сказав, ждати при вході! Стійте! Не
рухайтеся!
1:41:10. Професор (шепотом): Це все ваша труба
Сталкер (тихо): Що?
Професор (шепотом): Нічого. Вам би по ній
першому! Ось він і поліз не туди - з переляку
Письменник: (зітхання) ... Ось іще... дослід.
Досліди, факти,... істина в останній інстанції. А фактів взагалі не буває, а
тут тим більше. Тут все кимось вигадано. Усе це чиясь тупа вигадка. Невже ви не
відчуваєте?... (шморгання) А вам, звичайно, до зарізу потрібно знати, чия. Але
навіщо? Яка користь від ваших знань? Чиє сумління від них заболить? Моя? У мене
нема сумління. У мене є тільки нерви. Облає якась паскуда - рана. Інше падло
похвалить - ще рана. Душу вкладеш, серце своє вкладеш - зжеруть і душу, і
серце. Гидоту дістанеш з душі - жеруть гидоту. Вони ж усі поголовно учені,... у
них у всіх чуттєве голодування. І всі вони скупчуються навколо - новинарі,
оглядачі, голобе́льники, ба́би якісь безперервні. І всі вимагають: "Давай!
Давай!". Який з мене, до біса, письменник, якщо я ненавиджу писати. Якщо
для мене це мука, нестерпне, ганебне зайняття, щось на зразок видавлювання
геморою. Адже я раніше гадав, що від моїх книг хтось стає кращим. Та не
потрібен я нікому! Я здохну, а через два дні мене забудуть і почнуть жерти
когось іншого. Адже я мислив переробити їх, а переробили-то мене! За своїм
образом і подобою... Раніше майбутнє було тільки продовженням теперішнього, а
всі зміни маячили десь там, за обрієм. А нині майбутнє злилося з теперішнім.
Хіба вони готові до цього? Вони нічого не хочуть знати! Вони тільки жеруть!
Сталкер (відлуння є): Ну і щастить же вам!
Божей мій... та тепер... Тепер ви сто років жити будете!
Письменник (засмучено): Так... А чому не
вічно? Як вічний жид?
1:47:00. Сталкер: Ви, мабуть, чудова людина! Я, щоправда, і
не сумнівався майже, але все ж ви таку муку витримали! Ця труба страшне місце!
Найстрашніше ... у Зоні! У нас його називають «м'ясорубкою», але це гірше
будь-якої м'ясорубки! Скільки людей тут загинуло... І Дикобраз брата тут ...
залишив. ... Такий був тонкий, обдарований ... Ось послухайте:
Ось і літо минуло,
Ніби його не бувало.
На осонні спекотно.
Тільки цього замало.
Все, що збутись могло,
Як лист п'ятипалий,
Прямо в руки лягло.
Тільки цього замало.
Даремно ні зло,
Ні добро не пропало,
Все горіло яскраво.
Тільки цього замало.
Вік брала під крило,
Берегла й вибавляла.
Мені й справді щастило.
Тільки цього замало.
Листя не обпекло,
Гілок не обломило...
День промитий, як скло.
Тільки цього замало.
Добре, правда? Це його вірші
Письменник: Що ти сіпаєшся? Навіщо метушишся?
Добре...
Сталкер: Я просто...
Письменник: Дивтись гидко!
Сталкер: Ви не уявляєте собі, як я радий! Адже
це не часто буває, щоб усі дійшли, хто вийшов. А ви правильно поводили себе! Ви
- хороші, добрі, чесні люди, і я пишаюся тим, що не помилився.
Письменник: Він, бачте, радий до смерти, що
все добре вийшло! «Доля»! «Зона»! Я, бачте, чудова людина! А ти гадаєш, я не
видів, як ти мені два довгих сірника підсунув?
Сталкер: Ні-ні! Ви не розумієте...
Письменник: Ну звісно, куди мені! Ви мене
пробачте, професоре, але... я не хочу сказати нічого лихого, але ось цей тюхтій
чомусь вас обрав своїм мазунчиком...
Сталкер: Навіщо ви так!
Письменник: А мене, як другосортне створіння,
запхав у цю трубу! М'ясорубка! Слово то яке! Та яке ти маєш право вирішувати,
кому жити, а кому в м'ясорубку лізти?
Сталкер: Я нічого не обираю, повірте! Ви самі
обрали!
Письменник: Що я обрав? Один довгий сірник з
двох довгих?
Сталкер: Сірники - це дурниці. Ще там, під
гайкою, зона пропустила вас, і стало зрозуміло - якщо кому і судилося пройти
«м'ясорубку», так це вам. А ми вже за вами
Письменник: Ну, знаєте що...
Сталкер: Я ніколи сам не обираю, я всігди
боюся. Ви собі не уявляєте, як страшно - помилятися... Але ж хтось повинен йти
першим!
Письменник: Так! Ні, це не лікарня. Чуєте,
"хтось має"! Як вам це подобається?
1:50:15. Сталкер (вигук): Не чіпайте!
Жіночий голос (рукою рот прикрити, щоб як телефон було):
Так
Професор: Дев'яту лабораторію, будь ласка!
Жіночий голос: Одну хвилинку
Чоловічий голос: Слухаю
Професор: Надіюся, не завадив?
Чоловічий голос: Що тобі треба?
Професор: Всього кілька слів. Ви - сховали, я
- знайшов, стара будівля, четвертий бункер. Ти мене чуєш?
Чоловічий голос: Я негайно повідомлю в корпус
безпеки
Професор: Угу... Можеш! Можеш повідомляти,
можеш писати на мене свої доноси, можеш нацьковувати на мене моїх
співробітників, тільки пізно! Адже я за два ступні від того самого місця. Ти
мене чуєш?
Чоловічий голос: Ти розумієш, що це кінець
тобі як вченому?
Професор: Ну так радій!
Чоловічий голос: Ти розумієш, що буде... Що
буде, якщо ти посмієш?
Професор: Знову лякаєш? Та я все життя чогось
боявся. Я аж тебе боявся. Але тепер мені зовсім не страшно, завіряю тебе...
Чоловічий голос: Боже мій! Адже ти і не
Герострат. Ти... Тобі просто все життя хотілося напаскудити мені. За те, що
двадцять років тому я переспав з твоєю дружиною, і тепер ти у захваті, що тобі
вкінці вдалося мені відплатити. Нехай, іди, роби свою... капость. Не смій
класти слухавку! В'язниця - ще не найстрашніше, що тебе очікує. Головне, що ти
сам собі ніколи не пробачиш цього. Я знаю... Та я просто виджу, як ти висиш над
нужником на особистих підтяжках!
1:52:20. Письменник: Що це ви там таке затіяли, а,
професоре?
Професор: А ви уявляєте, що буде, коли у цю
саму світлицю повірять усі? І коли вони всі ринуться сюди? Адже це питання
часу! Не днесь, то завтра! І не десятки, а тисячі! Усі ці невтілені володарі,
великі мучителі, вожаї всіх видів. Такі собі благодійники роду людського! І не
за грошима, не за надхненням, а щоб світ перероблювати!
Сталкер: Ні! Я таких сюди не беру! Я ж
розумію!
Професор: Та що ви можете розуміти, смішна ви
людина! І потім, не єдиний же ви на світі сталкер! Та ніхто зі сталкерів і не
знає, з чим сюди приходять і з чим звідси йдуть ті, котрих ви ведете. А
кількість безпідставних злочинів зростає! Чи не ваша це робота? А військові
перевороти, а мафія в урядах - чи не ваші це замовники? А лазери, а всі ці надбактерії,
вся ця мерзосвітня, до пори до часу лежить у схованках?
Письменник: Та припиніть ви цю
суспільствознавську бігавку! Невже ви вірите у ці казки?
Професор: У страшні - так. У дорбі - ні. А у
страшні - скільки завгодно...
Письменник: Та полиште ви, полиште! Не може
бути в окремої людини такої ненависти або, скажімо, такої любови... котра б
розповсюджувалася на все людство! Ну гроші, жінка, ну там помста, щоб очільника
машиною переїхало. Ну це ще куди не йшло. А володарювати світом! Справедливе суспільство!
Царство Боже на землі! Адже це не бажання, а світогляд, погляди, вчення.
Несвідоме співчуття ще не у стані втілення. Ну, як звичайне інстинктивне
бажання
Сталкер: Та ні. Хіба може бути щастя за
рахунок нещастя других?
Письменник: Ось я цілком чітко бачу, що ви
замислили знищити людство якимось неймовірним благодіянням. А я цілком
спокійний! І за вас, і за себе, і вже тим більше за людство, бо нічого у вас не
вийде. У кращому випадку отримаєте ви свою Нобелівську премію, або, скоріше за
все, буде вам що-небудь таке, що зовсім безглузде, про що ви начебто і мислити не мислили. Телефонне... Мрієш про одне, а отримуєш зовсім інше
Сталкер (напів шепотом): Навіщо ви?
Письменник: Телефон... Електрика... Дивіться,
чудове снодійне. Зараз такого вже не випускають. Звідки тут стільки?
Сталкер: Може підемо туди? Незабаром вечір,
темно буде повертатися
Письменник: Між іншим, я чудово бачу, що всі
ці читання віршів і ходіння колами є не що інше, як своєрідна форма принесення
вибачень. Я вас розумію. Важке дитинство, середовище... Але ви не радійте. Я
вас не прощу!
Сталкер: А ось цього не треба, я вас
попрошу...
1:57:10. Сталкер: Професоре, пійдіть-но до нас
1:57:45. Сталкер: Одну хвилиночку, не потрібно
поспішати
Письменник: А я і не кваплюся нікуди
1:58:40. Сталкер: (зітхання) Я знаю, ви будете
сердитися... Але все одно я маю сказати вам... (зітхання) Ось ми з вами...
стоїмо на порозі... (хекання) Це найважливіша мить... у вашому житті, ви маєте
знати, що... тут здійсниться... ваше найпотаємніше бажання. Найщиріше!
Найвистражданіше!... Казати нічого не треба. Потрібно тільки... (хекання)
зосередитися і намагатися згадати усе своє життя. (хек) Коли людина згадує про
минуле, вона стає добрішою. А головне... (вдихи) Головне... вірити!... Ну, а
тепер йдіть... Хто хоче першим? Можливо ви?
Письменник (здивовано): Я? Ні, я не хочу
Сталкер: Я розумію. Це не так легко. Але не
треба непокоїтися. Це зараз пройде
Письменник: Сумніваюся, що це пройде.
По-перше, якщо я стану згадувати своє життя, то малоймовірно, що стану
добрішим. А втім, невже ти не відчуваєш, як це все... Сороміцько?...
Принижуватися, соплі розпускати, молитися
Сталкер: А що злого у молитві? Це ви з
гордости так говорите. Ви заспокойтеся, ви просто не готові. Це буває, доволі
часто. Можливо ви поперед?
Професор: Я...
Письменник: Овва́! Перед нами новий винахід
професора професора (2 рази професора)! Прилад для дослідження людських душ!
Душомір!
Професор: Це всього лише вибухівка
Сталкер: Що-що?
Письменник: Дотепно...
Професор: Ні, справді вибухівка. Двадцять
кілотонн
Письменник: Нащо?
Професор: (зітхання) Ми зібрали її... з
друзями, с колишніми моїми... колегами. Нікому, очевидно, ніякого щастя це
місце не принесе. А якщо опиниться в дурних руках... Проте, я тепер уже і не
знаю. Нам тоді прийшло у голову... що знищити зону все-таки неможливо. Якщо
це... Якщо й це і диво - це частина природи, тобто, у якомусь змісті
надія. Вони заховали цю міну... А я її знайшов. Стара споруда, четвертий
бункер. Очевидно, має існувати правило... ніколи не вчиняти безповоротніх дій.
Адже я розумію, що я не божевільний (зітхає), але поки ця виразка тут відчинена
для всякої мерзоти... ні сну, ні покою... Чи, може потаємне не дозволить? А?
Письменник: Бідненький, обрав собі клопіт...
2:05:40. Сталкер: Віддайте! (гикання як у
бійці) ... Віддайте!
Професор (звинувачуючи): (теж гикання) Ви ж
вихована людина! ... Нащо ви? Ви що?
Письменник: Лицемірна гнида...
Сталкер (плаче): За що? (хекання) За що ви...
мене? Він же хоче це знищити, він же надію вашу хоче знищити! Віддайте!
Професор і сталкер: (хекання)
2:06:45. Сталкер (пошмаркуючи): (пошморгує)
Адже нічого не лишилося... у людей на землі більше! Це ж єдине... єдине місце,
куди можна прийти, якщо надіятися більше ні на що. Адже ви прийшли! Навіщо ви
знищуєте віру?
Письменник (зціпивши зуби): Та замовчи!
(пошморгуючи) Я ж тебе наскрізь бачу. Чхати тобі на людей! Ти ж гроші заробляєш
на нашій... тузі! Та і не у грошах річ. Ти ж тут насолоджуєшся, ти ж тут
король і божество, ти, лицемірна гнида, вирішуєш, кому жити, а кому помирати.
Він ще обирає, віршує. Я розумію, чому ваш брат сталкер сам ніколи у світлицю
не заходить. А навіщо? Ви ж тут владою тішитеся, таємницею, вливом! Які тут ще
можуть бути бажання!
Сталкер (заплаканий): Це неправда! Неправда!
Ви... Ви помиляєтеся! (шморгання) Сталкеру не можна заходити у світлицю!
Сталкеру... взагалі не можна заходити до зони із корисливим заміром! Не можна,
згадайте Дикобраза! Так, ви праві, я - гнида, я нічого не зробив у цьому світі
і нічого не можу зробити тут... Я і дружині не зміг нічого дати! І друзів у
мене нема і бути не може, але мого ви у мене відбираєте! У мене і так уже все
відібрали - там, за колючим дротом. Усе моє - тут. Розумієте! Тут! У зоні!
Щастя моє, свобода моя, гідність - усе тут! Адже я приводжу сюди таких же, як
я, нещасних, стражденних. Їм... Їм ні на що більше надіятися! А я можу!
Розумієте, я можу їм допомогти! Ніхто їм допомогти не може, (кричить) а я -
гнида, я, гнида - можу! Я від щастя плакати готовий, що можу їм допомогти. Ось
і все! І нічого більшого не хочу...
2:09:30. Письменник: Не знаю. Можливо. Але все одно - ти мене пробач,
тільки... Та ти просто юродивий! Адже ти й гадки не маєш, що тут робиться! Ось
чому, по-твоєму, повісився Дикобраз?
Сталкер (заплаканий): Він у зону прийшов з
корисливим заміром і брата свого погубив у м'ясорубці, через гроші...
Письменник: Це я розумію. А чому він все-таки
повісився? Чому ще раз не пішов - тепер уже точно не за грошима, а за братом?
А? Як розкаявся?
Сталкер: Він хотів, він... Я не знаю. Через
кілька днів він повісився
Письменник (занадто впевнений): Бо тут він
зрозумів, що не просто бажання,... а потаємні бажання здійснюються! А що ти там
у голос кричиш... Тут те здійсниться, що основі своїй відповідає, сутности! Про
котру ти й тями не маєш, а вона у тобі сидить і все життя тобою управляє!
Нічого ти, шкіряна панчоха, не зрозумів. Дикобраза не жадібність здолала. Та
він по цій калюжі на колінах повзав, брата вимолював. А одержав купу грошей, і
нічого іншого одержати не міг. Тому що дикобразу - дикобразиво! А сумління,
душевні муки - це все вигадано, від голови. Зрозумів він усе це і повісився...
Не піду я у твою світлицю! Не хочу бруд, який у мене накопичився, нікому на
голову виливати. І на твою. А потім, як дикобраз, лізти у зашморг. Ліпше
вже я у своїй смердючій письменницькій садибі зіп'юся тихо і мирно. Ні, великий
зміє, паскудно ти в людях розбираєшся, якщо таких, як я, у зону водиш. А
потім... е... А звідки ти взяв, що це диво існує насправді? Хто вам сказав, що
тут дійсно здійснюються бажання? Ви хоча б одну людину виділи, котра тут стала
щасливою? А? Може, дикобраз? Та й взагалі, хто вам розповів про зону, про
дикобраза, про світлицю цю?
Професор: Він
Письменник: Ой!
2:13:35. Професор: (вдих) Тоді я взагалі
нічого не розумію. Який тоді зміст сюди ходити?
2:15:00. Сталкер: Тихо як... Чуєте? (зітхає) А що, кинути і
все, взяти дружину, мавпочку і переїхати сюди. (видих) Назавсіди. Тут нікого
нема. Ніхто їх не скривдить
2:19:35. Дружина: Повернувся. А це звідки?
Сталкер: Там пристала. Не кидати ж її
Дружина: (тяжко і вдихом) Ну що, пішли?
Мавпочка жде. У? Йдемо? Нікому пес не потрібен?
Письменник: Х-хе, та у мене таких п'ять вже
вдома
Дружина: Ви що, так любите псів?
Письменник: Е-е, що?
Дружина: Це чудово...
Сталкер: Добре, пішли
2:23:50. Сталкер: (зітхає і дихає) Якщо б ви
тільки знали, як я втомився! Одному Богу відомо! І ще називають себе
вихованими. Ці письменники! (зі злобою і криком) Учені!
Дружина: Заспокойся!
Сталкер: Вони ж не вірять ні у що. У них же...
орган цей, котрим вірять, відмер!
Дружина: Утихомирся!
Сталкер: Через непотрібність
Дружина: Припини, припини. Пішли. Ти ляж. Не
треба... Ти ляж, ляж... Тобі тут волого... Тобі тут не можна...
Сталкер: Кг... (крекче і хекає)
Дружина: Зніми...
Сталкер: (хекає ще, від втоми)
2:25:40. Сталкер: Боже мій, що за люди...
Дружина: Заспокойся... Заспокойся... Вони ж не
винні... Їх пожаліти треба, а ти сердишся
Сталкер (заплаканий): Ти ж бачила їх, у них
очі пусті... (ковтки зробити) Адже вони кожну хвилину мислять про те, щоб не
продешевити, щоб продати себе подорожче! Щоб їм усе оплатили, кожен душевний
рух! Вони знають, що «не дарма народилися»! Що вони «покликані»! Адже вони
живуть «лише раз»! Хіба такі можуть у щось вірити?
Дружина: Угомонися, не треба... Спробуй
заснути, а?... Засни...
Сталкер (заплаканий): І ніхто не вірить. Не
йно ці двоє. Ніхто! Кого ж мені водити туди? О, Господи... А найстрашніше... що
це нікому не потрібно. І нікому не потрібна ця світлиця. І всі мої зусилля
нінащо! (підплакує)
Дружина: Ну, навіщо ти так. Не треба... Ну...
Сталкер (заплаканий): Не піду я туди більше ні
з ким
Дружина: Ну (2 вдихи) хочеш, я піду з тобою?
Туди? Хочеш?
Сталкер: Куди?
Дружина: Гадаєш, мені не буде чого попросити?
Сталкер: Ні... (хекання) Тобі не можна...
Дружина: Чого?
Сталкер: (видих) Ні-ні... А знічев'я у тебе
також нічого... не вийде (1 хек)
2:28:30. Дружина (на стані сліз): (зітхання)
Ви знаєте, мама була дуже проти. Адже ви, мабуть, уже зрозуміли,... (трохи з
насмішкою) він же святий. З нього вся округа сміялася. А він невдахою був,
жалюгідний такий... А мама казала: він же сталкер, він же смертник, він же
вічний в'язень! І діти. Згадай, які діти бувають у сталкерів... А я... Я
й... Я й і не сперечалася... Я і сама про все це знала: і що
смертник, і що вічний в'язень, і про дітей... Однак що я могла зробити? Я була
впевнена, що з ним мені буде добре. Я знала, що і горя буде багато, проте краще
вже гірке щастя, ніж... (трохи плаче) сіре похмуре життя. А можливо, це все я
потім вигадала. (вдих) А тоді... він просто підійшов до мене і сказав:
"Пішли зі мною", і я пішла. - І ніколи потім не жаліла. Ніколи.
(вдих) І горя було багато, і страшно було, і соромно було. Але я ніколи не
жаліла і ніколи нікому не заздрила. Просто така доля, таке життя, такі ми. А
якщо б не було у нашому житті горя, то не було б краще, гірше б було. Тому що
тоді і... щастя б теж не було, і не було б надії... Ось