Висловлювання, цитати, афоризми Олени Пчілки
Олена Пчілка (справжнє ім'я Ольга Петрівна Косач, з дому Драгоманова): Народилася 29 червня 1849 в місті Гадяч, Полтавська область, Україна (Російська імперія). Українська письменниця, меценатка, перекладачка, народознавець, дослідниця народної творчости, видавець, громадська діячка, член-дописувачка Всеукраїнської академії наук (1925). Померла 4 жовтня 1930 року в Києві, Україна (СРСР).
Висловлювання, цитати, афоризми Олени Пчілки
«Необхідна освіта українських дітей, щоб не виростали вони перевертнями, щоб звикали чтити своє рідне»
«Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, се багато залежить од виховання»
«Українська мова й, так би сказати, українське народознавство були нашою природженою течією»
«Хтось там судить, дорікає, іншого займа; а на себе озирнутись та скоренько схаменутись, — то цього нема»
«Буде гоже все у тих діточок, що бояться сварки»
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
«Не дай Господь дожить до того, щоб віру щиру загубить»
«Не мавши надії, не слід і жити, не стоїть тим світом нудить!»
«Нехай моя додолу ще не пада сила!
Нехай на любу Україну надивлюсь, —
Мій погляд променем святим палає;
Нехай з братами ще я словом поділюсь,
Хай пісня тая ще по світу погуляє»
«Яка краса — відродження країни! Яка печаль — надій сумні розвалища!»
«Нащо — коли краси доба минула — та іскорка життя й краси свінула!»
«Зітхання, хоч і тяжке, не єсть мова»
«Се річ загальна, дух часу: дворянство, дякуючи всьому, ослабло, воно не може більше держатися в замкнутих границях свого стану, воно має дедалі все більше давати місце верстві... верстві прийшлій, так званій аристократії грошей»
«Тяжко враженій людині не до вибору слів, — вони самі звідкись беруться»
«Одно з найбільш болючих питань, для нас, українців, є шкільне питання, питання життя або смерти українського народу... Кожна окрема людина, тим більше кожен народ, має загальнолюдське право розгортати свої природні народні сили, має право вчитись у своїй народній школі»
«Багато перепон, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем невігластва або й хоч культури, та самовільної, що вгашала нашого народного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову»
«Там, де сеї мови мені досить, я нею обхожуся, — а де мені сеї мови буває замало, я тим не в’яжу собі руки. І добираю «творю», скажу власне — кую, собі ширшу мову»
«Просимо ж не соромитися нас, бо не подоба чужатися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка!»
«Діти — се наш дорогий клад, се — наша надія, се — молода Україна»
«І все ж таки — нове життя бере своє! Все ж таки та гадка про законне право краєвої української мови, гадка, що була кинута між кращими українськими людьми, як добре зерно в добру ріллю, не вмерла, не затоптана ворожими ступнями. Вона жива і пробиває собі путь під світлом і теплом насталої волі»
«Дитина переживає почуття розпачливої туги за тим безпосереднім дитячим світосприйманням, де не було ніяких упереджень і умовностей... У цю чисту дитячу душу треба докорінно закласти духовні, етичні, естетичні начала, вагу яких тяжко переоцінити»
«Се — понижати свою народну гадку, обрікавши її стояти вічно лиш на одному ступені первісному! І коли так судить об мові, то треба теж саме розважати й у всьому: значить, і хисту народного не треба розвивать, — ні гуди, нічого, — нехай буде все тільки на ступені первіснонародному; значить, і науки не посувать досить того світогляду, який має наш простий чоловік! Се ж нісенітниця! З таким народовством можна тільки закиснути на місці... Ну, бери первні народні, не цурайся їх, але утвори з них якомога ширшу, кращу споруду — і се піде на користь тому ж самому народові! Нащо ж одрізнять його непереступною смугою від інтелігенції, котра пішла вперед?»
«Оповідань саможиттєписних я зовсім не писала, але в основі кожного оповідання, чи великого, чи маленького, лежить якийсь дійсний факт»
«Виростали ми під чином двох течій: української,
простонародної і російської, панської»
«Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, се багато залежить од виховання»
«Українська мова й, так би сказати, українське народознавство були нашою природженою течією»
«Хтось там судить, дорікає, іншого займа; а на себе озирнутись та скоренько схаменутись, — то цього нема»
«Буде гоже все у тих діточок, що бояться сварки»
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
«Не дай Господь дожить до того, щоб віру щиру загубить»
«Не мавши надії, не слід і жити, не стоїть тим світом нудить!»
«Нехай моя додолу ще не пада сила!
Нехай на любу Україну надивлюсь, —
Мій погляд променем святим палає;
Нехай з братами ще я словом поділюсь,
Хай пісня тая ще по світу погуляє»
«Яка краса — відродження країни! Яка печаль — надій сумні розвалища!»
«Нащо — коли краси доба минула — та іскорка життя й краси свінула!»
«Зітхання, хоч і тяжке, не єсть мова»
«Се річ загальна, дух часу: дворянство, дякуючи всьому, ослабло, воно не може більше держатися в замкнутих границях свого стану, воно має дедалі все більше давати місце верстві... верстві прийшлій, так званій аристократії грошей»
«Тяжко враженій людині не до вибору слів, — вони самі звідкись беруться»
«Одно з найбільш болючих питань, для нас, українців, є шкільне питання, питання життя або смерти українського народу... Кожна окрема людина, тим більше кожен народ, має загальнолюдське право розгортати свої природні народні сили, має право вчитись у своїй народній школі»
«Багато перепон, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем невігластва або й хоч культури, та самовільної, що вгашала нашого народного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову»
«Там, де сеї мови мені досить, я нею обхожуся, — а де мені сеї мови буває замало, я тим не в’яжу собі руки. І добираю «творю», скажу власне — кую, собі ширшу мову»
«Просимо ж не соромитися нас, бо не подоба чужатися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка!»
«Діти — се наш дорогий клад, се — наша надія, се — молода Україна»
«І все ж таки — нове життя бере своє! Все ж таки та гадка про законне право краєвої української мови, гадка, що була кинута між кращими українськими людьми, як добре зерно в добру ріллю, не вмерла, не затоптана ворожими ступнями. Вона жива і пробиває собі путь під світлом і теплом насталої волі»
«Дитина переживає почуття розпачливої туги за тим безпосереднім дитячим світосприйманням, де не було ніяких упереджень і умовностей... У цю чисту дитячу душу треба докорінно закласти духовні, етичні, естетичні начала, вагу яких тяжко переоцінити»
«Се — понижати свою народну гадку, обрікавши її стояти вічно лиш на одному ступені первісному! І коли так судить об мові, то треба теж саме розважати й у всьому: значить, і хисту народного не треба розвивать, — ні гуди, нічого, — нехай буде все тільки на ступені первіснонародному; значить, і науки не посувать досить того світогляду, який має наш простий чоловік! Се ж нісенітниця! З таким народовством можна тільки закиснути на місці... Ну, бери первні народні, не цурайся їх, але утвори з них якомога ширшу, кращу споруду — і се піде на користь тому ж самому народові! Нащо ж одрізнять його непереступною смугою від інтелігенції, котра пішла вперед?»
«Оповідань саможиттєписних я зовсім не писала, але в основі кожного оповідання, чи великого, чи маленького, лежить якийсь дійсний факт»
«Виростали ми під чином двох течій: української,
простонародної і російської, панської»
